26 квітня 2016 року виповнюються 30-ті роковини з моменту страшної для всього людства техногенної ядерної катастрофи – аварії на Чорнобильській атомній електростанції. До цієї дати розміщуємо інформацію про одного з ліквідаторів катастрофи, нашого працівника Олега Іванова

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Двадцять років роботи на пошті, служба в Афгані та ліквідатором у зоні ЧАЕС – такі життєві віхи п’ятдесятирічного Олега Іванова

 

«Бути уважним, їхати повагом і не базікати», – такі три головні правила водія поштової машини Олега Іванова. Він цінує кожну хвилину свого чесного трудового життя: з родиною, улюбленою роботою, шаною від людей та гарним дозвіллям, щоб із вудкою біля річки, на присадибній діляночці чи в гаражі біля вірного легковичка.

 

«У його трудовій книжці лишень два записи: водій глухівської дирекції районної кіномережі, та – нашого Центру перевезення пошти, – вважаю, це яскрава характеристика його професійних та людських чеснот. Олег Іванов – відповідальна, сумлінна людина із світлою головою та золотими руками. За що не візьметься, усе доведе до ладу», – говорить про свого товариша механік Глухівського ЦОС Володимир Лічуєв.

 

Водія Іванова знають і радо зустрічають у ближніх і найвіддаленіших селах, тамтешніх ВПЗ, адже людина він доброзичлива, надійна та працелюбна. «І сьогодні Олег Олексійович за кермом поштового «УАЗика» поспішає розвезти поштові відправлення по поштовому тракту, – зауважує начальник Глухівського ЦОС Андрій Семеніхін. – Він має дбайливо, за встановленим графіком, довезти й здійснити обмін пошти, і з цими завданнями справляється повністю».

 

Олег Іванов народився у старовинному містечку Глухів – колишній гетьманській столиці. Із самого малечку виявляв хист до машин і усілякої техніки, оскільки й батько Олексій Андрійович був шофером на одному із місцевих підприємств. Вісімнадцятилітнім Олега призвали на строкову службу – водієм військової вантажівки. 1984-1986 – два роки у пеклі Афганістану.

 

У січні демобілізувався, а 4 липня знов отримав повістку. У військкоматі багато не пояснювали, лиш нагадали, що 26 квітня у Чорнобилі рвонула АЕС, і країні потрібні його молодість та професія. Їх зібрали на призовному пункті Глухівського райвійськкомату: 25 чоловіків різних за віком і статусом, таких мобілізованих у народі називають «партизанами». За мирною чи військовою професією майже усі були водіями.

 

Глухів’ян записали до підрозділу рідинних засобів хімічної обробки. Виїжджали на завдання об одинадцятій дня, повертались опівночі. Власне, багато часу витрачалось на саму дорогу, а потім ще необхідно було піддати дезінфекції й свої машини. Забруднене радіацією мили спеціальним розчином, призначеним для дезактивації . Якщо техніка не «відмивалась», її відправляли на «кладовище», де рядками стояли сотні й тисячі залізних «монстрів». Допікала липнева спека, а треба ж було носити щільний одяг і на обличчі – респіратор. Дошкуляло й постійне відчуття легкої нудоти, металевий присмак та головний біль…

 

У радіаційній зоні Олег Іванов чесно відпрацював назначені мобілізованим чотири тижні та, із записом у військовому квитку, відбув до рідного дому, де з нетерпінням чекали рідні і друзі…