Листоноша – місток, що єднає зі світом…

1111

Попри сучасні технології – електронну пошту, мобільні телефони, – коли здавалося б, ніхто не надсилає й не очікує телеграми, не пише паперових листів та не підписує листівок, як у вісімдесяті, адже за допомогою скайпу можна почути й побачити людину з іншого континенту, – праця листоноші досі затребувана. Особливо це стосується літніх людей з невисокими статками, які донині підтримують зв’язок зі світом якраз за посередництва поштарів. Саме вони не лише доставляють періодику та кореспонденцію адресатам, а й розносять пенсії, а разом з тим і провідують пристарілих і одиноких, для яких ті візити є можливістю поспілкуватися.

 

Переважна більшість листонош – жінки. Коли розмовляєш з ними про обрану спеціальність, вони не завжди знаходять ті слова, що передають своєрідність їхньої справи. «Звичайна робота», – говорять просто. Та ті, хто проробив чимало років, знаходять в оброблюваному ділі і особливі прикмети, і радість творчої праці, і задоволення. Ось взяти хоча б листоношу м. Хорол – Стукало Катерину Віталіївну, яка обслуговує понад п’ятсот дворів у районі. Важко підрахувати, скільки кілометрів за майже вісім років роботи листоноша подолала, доставляючи листи, газети і журнали. Катерина Віталіївна вважає – багато хто й не підозрює, що робота листоноші на стільки відповідальна та важка, тому що пенсіонерам зобов’язаний доставити додому пенсії, рознести газети та журнали. При цьому потрібно бути комунікабельним та терплячим, адже зустрічаєшся з людьми різного віку та характеру.

 

Спілкування з людьми – наука непроста, часто не знаєш, що готує тобі наступна зустріч, каже Катерина Віталіївна. – Звичайно, є люди з різними характерами, але така наша робота. Коли на твоїй дільниці тебе люблять і поважають, той працювати веселіше. Крім того «живе» спілкування декому просто необхідне, особливо пенсіонерам. Вони скаржаться на здоров’я, розповідають про життя, дітей, онуків, душею вболівають за них, радіють успіхам. І після розмови з ними, можна побачити, як їм на душі стає легше, обличчя світлішають.

 

Підтримують колегу й листоноші з великим досвідом, навчаючи бути в одній особі й психологом, соціальним працівником і продавцем. За роки роботи, вивчивши людей, вони наголошують, що найголовніше для листонош – це терпіння. Адже для кожного треба знайти добре слово. Все розтлумачити, роз’яснити…

 

Мій робочий день має тривати кілька годин, але деколи працювати доводиться довше, – пояснює Катерина Віталіївна. – Доки рознесеш всю пошту – і вечір настає.

 

За роки своєї роботи листоноша вивчила уподобання людей, які живуть на території обслуговування. Знає, кому що подобається читати, хто що купуватиме і чим кому догодити. Листоноша все робить для того, щоб на її дільниці було якомога більше читачів, вміє дати пораду кожному передплатнику, оскільки сама передплачує видання, які для неї цікаві й недорогі. Щоправда, не завжди вистачає часу, щоб усе прочитати, особливо влітку, коли роботи більшає. Та й господарство тримає, бо на невелику зарплату не проживеш. Сину дев’ятикласнику Володимиру, приділяє багато уваги. А як видасться момент, то ще й рукоділлям займається. Де тільки в цієї молодої жінки енергія береться адже на роботі вона чуйно ставиться до будь-якого прохання жителів, виконує чимало їх доручень: комусь принесе щось із канцтоварів, а декому – солодощі, миючі засоби… Проживають на її ділянці багато старших людей котрі вже не мають сили їхати, а дехто навіть із будинку не виходить.

 

– Просто не уявляємо, як би ми жили без поштового зв’язку, – зауважують жителі вулиць, які обслуговує Катерина Віталіївна. – Нині «Укрпошта» пропонує стільки різноманітних послуг, що й не перелічити. Для села та і для відділених куточків міста пошта, як і амбулаторія, школа, крамниця – життєво важливий об’єкт. Вона – той місток, який єднає нас з навколишнім світом.

 

Як і всі колеги по роботі, Катерина Віталіївна віддає свою молоду енергію саме цій професії. Особливо важко доставляти пошту у непогоду, коли йде дощ чи сніг, коли мокріють ноги, а працювати все одно треба і листоноша не нарікає.

 

Після закінчення школи відразу пішла працювати у Новоіванівське поштове відділення. Спочатку не думала довго залишатись поштарем, але зрозуміла, що ця робота цікава, бо щодня спілкуюсь із різними людьми, бачу,що моя праця, справді, важлива для них. Так доля розпорядилась, що стала жити у м. Хорол і продовжую працювати на пошті, розповідає жінка.

 

Як би не склалось життя, які б ситуації не були на шляху Катерини Віталіївни Стукало – вона завжди йде до людей з добром і любов’ю. На неї чекають у кожній домівці, з повагою зустрічають і вклоняються за її відповідальність, за сумлінність у роботі та вміння спілкуватися. Ніколи жінка не відмовляється допомогти оплатити за світло, воду чи телефон; посилки, газети й журнали приносить вчасно. Та всіх послуг не перелічити. Ось така вона, – добра та чуйна листоноша Катерина Стукало.