Дві «п’ятірки» – по життю і по роботі

101_0108_1

В цеху оброблення пошти Чернігівської дирекції УДППЗ «Укрпошта» найгарячіша пора припадає на нічні години. У той час, як мільйонне населення Чернігівщини спокійно спить після трудових буднів, тут все тільки починається. До естакади раз-по-раз під’їжджають фірмові вантажівки з кореспонденцією, а у виробничих підрозділах в прямому значенні слова починає кипіти робота. Працівники цеху розвантажують і починають сортувати тисячі газет, листів, посилок та бандеролей, аби увесь цей скарб вже наступного дня потрапив до своїх адресатів. Адже автомобілі «Укрпошти» виїздять у рейси до поштових відділень по всіх куточках області рано-вранці.

 

– Все повинно працювати, як добре налагоджений годинниковий механізм, – зі знанням справи зазначає начальник зміни цеху оброблення пошти Юрій Азаренко, – і кожен гвинтик цього механізму має бути на своєму місці. Тільки тоді годинник точно показуватиме час. У нашому випадку – кореспонденція вчасно і в повному обсязі потрапить до адресата. Бо хоча сьогодні багато процесів і автоматизовані, та без людських рук не обійтись.

 
101_0110

За 29 років роботи на своїй посаді Юрій Михайлович уже звик до подібного напруження

 

– Про сон годі й думати, ніколи, – посміхається, – процес обробки пошти повинен бути під постійним контролем, тож і мотаюсь з поверху на поверх, з цеху в цех. І якщо не трапляється якихось непорозумінь, вважається, що зміна пройшла спокійно, коли можна так сказати при нашому графіку роботи. За період часу, як я працюю в «Укрпошті», багато чого змінилося. З одного боку – стало легше, бо значно скоротились обсяги кореспонденції, нам допомагають комп»ютери, інші сучасні технології. А з іншого – роботи додалось, адже, до прикладу, поштові відправлення зараз позначаються штрих-кодами, і треба слідкувати, щоб вони співпадали в усіх документах. Інакше навряд чи посилка чи бандероль знайде свого господаря. А останнім часом додалось проблем з перейменуванням вулиць і населених пунктів. У нас на сортувальних дільницях, як бачите, вивішені пам»ятки зі старими і новими назвами. Тож слід бути особливо уважними.

 

– Начальник у нас чудовий, – характеризують Юрія Азаренка його співробітниці, – і підтримає, і пожартує при нагоді. Але ж і вимогливий. Сам відповідальний, і від нас вимагає того ж.

 

*****

 

Своє дитинство Юра Азаренко провів у постійних подорожах: його батько (нині покійний) будував гідроелектростанції по всьому колишньому Радянському Союзу і навіть у Єгипті та Югославії, тож родина постійно переїздила з місця на місце. А коли хлопець збирався іти до 7-ого класу, нарешті осіла в Чернігові. Після закінчення школи мріяв пов»язати життя з авіацією, навіть вступав вузу. Але отримати омріяну спеціальність не вдалося. Після служби в армії зовсім випадково потрапив на пошту.

 

– І одразу на посаду начальника зміни, – пригадує Юрій Михайлович, – навіть не думав, що затримаюсь тут майже на три десятиліття. Але життя розпорядилось інакше. Звичайно, жалкую, що свого часу не отримав спеціальної освіти, хоча можливість така була. Але щось змінювати у своєму житті не збираюся.
Пошта не лише стала основною роботою Юрія Азаренка, а й подарувала йому родину: тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, також представницею славної когорти поштовиків. Тепер разом виховують шестирічну доньку.

 

У свої 55 Юрій Михайлович рухливий і бадьорий навіть попри нічне безсоння. Мабуть, дається взнаки багаторічне захоплення футболом.
– Старіти ніколи, – жартує, – мені ж дитину піднімати треба. Та й роботи вистачає – до пенсії ще далеко.

 

Та, крім футболу, є у Юрія Азаренка ще одне, можливо, не типове для чоловіків хобі – куховарство.

 

– У нашій родині їжу готую я. Будь-яку страву можу приготувати, експериментую з рецептами, люблю національні страви інших країн.

 

Наприклад, наші друзі із задоволенням приходять на мою мусаку (грецька страва з баклажанів) чи фляки (польський суп з телячим рубцем), – хвалиться Юрій Михайлович, – на кухні я відволікаюсь від буденності. А ось по-справжньому відпочиваю, коли сам-один на кілька днів їду до Замглаю, де в мене дача. Там – лише моя територія. Вимикаю телефон – і відпочиваю, набираюсь сил від природи.

 

*****

 

Життя поставило йому дві «п’ятірки». Так само можна оцінити і його професійну діяльність. Бо не звик віддаватись справі наполовину. Якщо робити щось – то з повною самовіддачею. Так свого часу вчили його батьки. Цьому нині вже він сам навчає маленьку донечку і молодших колег, які тільки розпочинають свій шлях поштовою нивою.