Український код листоноші Репарюк

IMG_1844 SAM_2901 SAM_2918 SAM_2920

У її житті, як на довгій ниві – всякого бувало. Але більше добрих вчинків, людей і незвичайних позитивних подій. Трудовий шлях розпочала одразу після школи різнорабочою у місцевому колгоспі-мільйонері ім. Кірова, згодом – кухар, навчання в педагогічному класі при Херсонській загальноосвітній школі №6, вихователька, завідуюча дитячим садком, безробітна… І ось уже 11 років працює листоношею поштового відділення Чорнобаївка. Обслуговує мешканців віддаленого села Крутий Яр. Не збереглось у ньому уже ні школи, а ні дитячого садка.

 

Усе, неначе просто, але лише у переліку подій і загальному погляді на них. Справа у тому, що постійно проживає у Крутому Яру за 15 від Чорнобаївки і за 20 км. від Херсона. Отже, на роботу у ВПЗ – не близька дорога, якщо враховувати, що у рідне село через непроїзні дороги навіть маршрутка не ходить. А воно належить до обслуговування селищної ради і ВПЗ Чорнобаївки.

 

Народила 2-х і виховали із чоловіком Олексієм Миколайовичем… 3-х дітей. Одну дівчинку прихистили, стали рідніше рідних люблячими батьками. І вона, сьогодні уже доросла, відповідає взаємною любов’ю і глибокою шаною.

 

Неординарна у своїй людській доброті – листоноша ВПЗ Чорнобаївка Ірина Євгенівна Репарюк, пройшовши такі не прості життєві випробування, зберегла світлий вираз обличчя і надзвичайно глибокий, теплий і мудрий погляд, щирість у стосунках з людьми.

 

– Ірина Євгенівна – душа і організатор всіх наших колективно-громадських і святкових заходів – констатує начальник відділення Любов Михайлівна Кравців.- У роботі бездоганна, шаноблива і ввічлива із людьми на своїй дільниці обслуговування. Хоч і дуже нелегко їй – приміське село, багато родичів її односельців працює у Херсоні і забезпечують родини найрізноманітнішим товаром, – але план виконує без будь-яких винятків і обумовлень”.

 

А ще Ірина Репарюк – неперевершена майстриня вишивання, виготовлення найрізноманітніших виробів-декорів із бісеру і бантів із атласних стрічок. Каже, що відкрився у неї цей талант уже під час роботи у поштовому відділенні, коли подружилась із майстринею цього мистецтва Антоніною Григорівною Белінською, яка працює неподалік пошти. І хоч, як мовиться, з ким поведешся… Однак Ірина Євгенівна, пригадуючи джерела художнього хисту, розповідає про особливу майстерність матері Лідії Степанівної, яка прикрашала їхню оселю власноруч вишитими рушниками, сорочками, салфетками, скатертинами, наволочками… Надійними родинними оберегами.

 

Чого тільки мама не вишивала! У будинку завжди панував неповторний творчий дух традиційного українського вишивального мистецтва. Мабуть, ця материнська любов до історично-народного мистецтва не тільки сформувала у ще дитячій душі і свідомості доньки талант, а й передала його на генетичному рівні. Бо ж просто так щось із нічого не народжується.

 

Тепер у Ірини Євгенівної – понад 60 високохудожніх вишитих робіт, десятки шедеврів із бісеру і декілька бантів, якими тільки но почала займатись. Серед вишитих робіт майстриня скромно особливо виділяє “Марію” і “Ніжність”. Однак з допомогою цих знімків ви, шановні читачі, особисто можете пересвідчитись у її справді надзвичайній скромності і високій майстерності.

 

… І ще один факт. Зовсім незабаром, 8 червня, Ірина Євгенівна святкуватиме власне 55-річчя. Колектив ВПЗ щиро вітає ювілярку і зичить міцного здоров’я та довгих і благословенних років творчості і життя.